Максим служив у 10-тій окремій гірсько-штурмовій бригаді.
Захисника не дочекались батьки, маленький син і вагітна дружина.
Сьогодні, 3 жовтня, у Хмельницькому навколішки прощались з військовим.
Це Максим Дячук. Мирне життя з родиною за кордоном він проміняв на
захист країни. Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення, він
повернувся в Україну і взявся за зброю.
Рідні кажуть, чоловік мав багато планів на життя. Виховував маленького сина і мріяв про донечку. Його дружина наразі на сьомому місяці вагітності.
Максимові було 32. Попрощатись з ним прийшли близькі, багато його друзів та однокласників. У кожного в очах – невимовний біль. Ні жінки, ні чоловіки не стримували сліз
Пані Альона – двоюрідна сестра військового. Пригадує, як Максим ріс разом з її молодшим братом. Багато років він проживав і працював в Італії. Там познайомився з майбутньою дружиною.
– Він жив мирним життям. Коли почалось повномасштабне вторгнення, добровольцем пішов. Потім підписав контракт і служив у 10-тій гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”. Ми бачились востаннє півроку тому. Він коли приїжджав сюди, часто відправляв на фронт допомогу хлопцям. Максим – дуже позитивний і веселий хлопець був. Хто щирий, в кого велике серце, то й напевно йде добровольцем, – каже Альона.
За словами рідних, військовий після навчання підписав контракт і приєднався до лав ЗСУ. Обороняв Київщину, кордон з білоруссю й воював на Бахмутському напрямку.
– Він був великим патріотом. Не планував залишати службу і хотів битись до кінця. Коли Максим у відпустку приїжджав – їхав до сім’ї, а тоді до нас. Ми сиділи з ним до ранку говорили, ділились думками. Востаннє бачились наприкінці серпня. Тоді він був рішуче налаштований – “тільки до перемоги”. Не було такого, щоб він жалівся, – каже швагро загиблого Олександр.
Відомо, що молодший сержант Максим Дячук загинув 30 вересня під час
виконання бойового завдання. Трапилось це в районі села Берестове
Донецької області.
Героя поховали на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове.